Закарпатьська вишивка

                                                  Закарпатьська вишивка

Історія вишивки сягає своїм корінням глибини століть й безпосередньо пов’язана з появою шитва. З давніх-давен люди оформляли ручною вишивкою різні предмети побуту. Високого художнього рівня вишивка досягла ще в І тис. до н.е. у народів Індії, Китаю, Сирії, Вавилону, Греції, Риму, а відтак, у епоху Відродження, й у народів Інших країн Європи та Азії.

Вишиванням споконвіку займалися, як правило, жінки, які з покоління в покоління передавали не тільки техніку вишивки, але й найтиповіші зразки орнаментів у характерній палітрі кольорів. Протягом багатьох віків безпосередній зміст символів вишиванок втрачався, орнаменти дійшли до нас у дещо трансформованому вигляді, але традиції їх використання не зникли.

Вишивка Закарпаття, де, крім корінного населення, проживають угорці, словаки, румуни, німці та представники інших національностей, відображає взаємовпливи їхніх культур.

Разом з тим, окрім деяких спільних рис, вишивка в різних куточках краю є напрочуд диференційною.

Кожен регіон, а іноді й район, має своє оригінальне, характерне тільки для нього, мистецтво вишивання, свою «родзинку»; кожна національність вплітає у народну вишивку свою «стрічку». Разом вони тісно переплітаються, взаємозбагачуючи одне одного. Єдине простежується те, що дедалі більше вишивальниць надає перевагу сучасним мотивам, запозиченим із закордонних видань.

                                       Закарпатська гуцульська вишивка

Сьогодні традиції вишивки на Закарпатті найбільше збереглися у Рахівському районі, де переважну більшість населення складають гуцули. Тут вишивка ще й зараз є невід’ємним елементом побуту кожної родини. Напевно, це єдиний закарпатський регіон, в якому ще досі носять вишиваний народний строй. Одягають його на свята та щонеділі в церкву.

Неможна уявити собі свято бринзи або проводи на полонину без того, аби всі не вдяглися у святкове народне гуцульське вбрання.

Здебільшого, призначенням вишивки на Гуцульщині було прикрашати одяг: чоловічі, жіночі, дитячі сорочки, головні убори, кептарі, сердаки, гаті й т.ін.

Для вишивання використовувалися нитки різного роду: вовняні, льняні, металеві, а також муліне. Широке розповсюдження мали й нитки, завезені з Американського континенту. Дивно? А пояснення цьому просте. Рахівщина – гірський район, де Карпати досягають найбільших висот. У зв’язку зі своєрідністю клімату, тут розвинуті лише деякі види сільського господарства. Промисловість у даному районі в минулому була, та зрештою й тепер є слаборозвиненою. Саме ці фактори спонукали населення, його сильнішу половину, до пошуків кращих прибутків. Чоловіки покидали власні домівки, жінок, дітей та їхали за тридев’ять земель, аби заробити грошей та якось вибитися зі злиднів. Раніше це була Америка, сьогодні – Чехія, Словаччина, Португалія. Дехто з них повертався додому, а дехто забирав свої родини у чужі краї. Та, як правило, завжди підтримувалися зв’язки з родичами, які не покинули рідної землі. Приїздили, привозили подарунки, висилали їх навіть поштою. Отак і пояснюється те, що на Гуцульщині вишивали й нитками американського виробництва.

Одяг також розшивали бісером, оздоблювали різного роду стрічками, прикрасами з металу.

Вишивка Гуцульщини виділяється своїм багатством, використання різних технік. Здебільшого, це низина, стебнівка, штапівка, настилування, хрестик, мережка. Та побутували тут і такі техніки, як гладь, верхоплут, виколювання, зволікання та ін.

Домінуючою технікою вишивання в даному регіоні є низина. Нею виконуються орнаментальні композиції різних частин одягу. Як правило, низина поєднується з іншими техніками вишивання. Особливістю цієї техніки є те, що вона утворює негативне зображення орнаменту на зворотньому боці тканини. Він виходить густим і щільно закриває усе полотно. Низиною, але й хрестиком, здебільшого вишивали уставки на сорочки.

Вишивка на Рахівщині вирізняється своєю композиційною будовою. Її характерною особливістю є орнамент, який складається з геометричних фігур різної складності. В їхній основі, як правило, знаходиться ромб чи півромб, варіантність яких і створює різноманіття візерунку.

Тричастинні з широким центральним рядом орнаменти східного Закарпаття, в дечому перегукуються з орнаментами Івано-Франківщини. Також характерною рисою вишивки Гуцульщини є її поліхромність. Домінуючим кольором здебільшого є червоний у різних його відтінках. Найпоширенішими є і жовтий, зелений, синій та чорний кольори.

Взагалі, розповідаючи про вишивку Закарпаття, дуже важко робити якісь узагальнення. Бо тут навіть село від села відрізняється різними рисами вишивання. Особливо на Рахівщині вишивка вражає багатством локальних варіантів, які активно прогресують.

Крім одягу, вишивають у Рахівському районі і речі побутового та обрядового призначення: доріжки, рушники, серветки, скатертини, наволочки тощо.

Треба також зазначити, що на Рахівщині вишивка – явище звичайне; й вишивають тут жінки у кожному селі.

Загалом гуцульська вишивка дуже колоритна. Вона ніби просякнута мудрістю поколінь, передає світобачення наших предків, переписує їх заповіт нащадкам.

Наталія Герцег, Оксамитовий світ вишивки, 2004

                      Закарпатська берегівська вишивка

 

Геополітичне положення Закарпаття, його історія та багато інших чинників зумовили самобутній розвиток не тільки мистецтва вишивання, але й інших народних промислів, зокрема ткацтва, яке тісно пов’язане з вишивкою. Зокрема на Берегівщині, майже всі відомі майстрині попри вишивання вміють ткати.

Завдяки відомим майстриням збереглися і творчо розвивалися угорські традиції та прийоми не тільки перебірного та мереживного видів ткацтва, що характерні для даного регіону, але й вишивки.

На Берегівщині, яку населяють переважно етнічні угорці, в повному обсязі використовуються традиційні угорські орнаменти і кольорові поєднання. Типовими є комбінації бордового, червоного, темно-синього кольорів на білому фоні, рідше – жовтого з чорним та фіолетового.

Типовим для Берегівського району є рослинний орнамент. Переважають зображення таких квітів, як айстра, гвоздика, фуксія, розмарин, жоржина, тюльпан, троянда. Зустрічаються зображення жолудів, листків суниці, винограду тощо. Також побутують тут і геометричні орнаменти, які є здебільшого монохромними або складаються з двох кольорів. Єдиним поліхромним геометричним орнаментом з цього регіону є так званий своєрідний орнамент «раковці».

Є на Берегівщині й поселення, де займаються суто вишивкою. Це село Слобода, але вишивають тут здебільшого лемківські та бойківські орнаменти, тому що майстрині переселилися сюди з інших регіонів Закарпаття та України.

Наталія Герцег, Оксамитовий світ вишивки, 2004

                                                  Закарпатська мукачівська вишивка

Мукачівщина – своєрідний багатонаціональний регіон, де на малому клаптику землі проживають угорці й словаки, німці і євреї, велика кількість інших національних меншин. Жінки цього району також, окрім вишивки, займалися й ткацтвом.

Зустрічаються на Мукачівщині як рослинні, так і геометричні орнаменти. Також можна побачити геометричні орнаменти чи власне «мінти» (від угор. minta – взірець, приклад) із вкрапленням рослинних елементів. Мінтою називають орнамент не тільки на Мукачівщині, але й на Ужгородщині, Берегівщині та в інших куточках, де проживають етнічні угорці.

Характерними є зображення «команички» (конюшини), дубового листа. Зустрічається візерунок «на дербанку» – зображення великих квітів, розміщених в ряд по краях виробів.

Серед технік вишивання переважали вирізування, двостороння гладь, хрестик, низина, або, як тут її ще називали, «перетинання» чи «протягування», та болгарський хрестик.

У залежності від того, для чого призначався той чи інший виріб, підбиралася й відповідна вишивка. Наприклад, у деяких селах Мукачівщини по-різному вишивають весільні рушники для молодої та молодого. Для нього – зеленим та блакитним нитками рослинний орнамент із зображенням винограду, а для неї – яскраво-червоними нитками візерунок «на дербанку».

Побутує на Мукачівщині також рушник, який вишивають для обряду поховання. Він вишивається відповідним для похоронного ритуалу орнаментом: для чоловіка темно-синіми нитками роблять узор із зображенням винограду, або «грозна», як звикли тут казати, а для жінки – бордовими нитками квіти.

Щодо кольорової палітри, то переважали на Мукачівщині зелений, синій, блакитний, бордовий та яскраво-червоний. Тепер, поруч із традиційними барвами, використовуються широкий спектр інших кольорів.

Багато вишивальниць на Мукачівщині зараз перебирають візерунки зі сучасних журналів: російських, угорських, словацьких, німецьких. Тут спостерігається тенденція до втрати інтересу щодо збереження традиційних орнаментів, характерних для цієї місцевості, хоча по селах вона й не є такою яскраво вираженою.

Потрібно також відзначити, що саме на Мукачівщині вишивкою займаються й представники німецької общини. Особливо активно вишивають вони в селі Павшино, експонують свої роботи на виставках, навіть організували свою майстерню: вишивають вироби для потреб церкви та на замовлення.

Наталія Герцег, Оксамитовий світ вишивки, 2004 

                                   Закарпатська ужгородська вишивка

На Ужгородщині – словацький та угорський кордони – майстринь також багато. Багато хто з них акцентує свою увагу на збереженні традиційного народного надбання, на відновленні старовинних орнаментів, народних костюмів з різних куточків Закарпатської області. Переважна більшість із них не просто вишиває, а створює цілком нові, унікальні композиції, засновані на традиціях та зовсім новому баченні світу вишивки.

Вишивка Ужгородського району, та, зрештою, й Перечинського, і частини Великоберезнянського зазнала впливу угорських та словацьких мотивів, особливо, що стосується кольорової палітри. Для угорської вишивки з цієї території типовим є поєднання червоно-жовтих, червоно-чорних, рожевих та зелених кольорів.

Для словацької вишивки характерні монохромні чорні, червоні, темно-сині, блакитні орнаменти та поєднання червоного з синім, червоного з чорним, червоного з зеленим, жовтого з зеленим, рідше жовтого з жовтогарячим чи фіолетовим.

На Ужгородщині, як і в інших районах Закарпаття, мистецтво вишивки розвивається як у традиційному, так і в професійному та самодіяльному напрямках.

Наталія Герцег, Оксамитовий світ вишивки, 2004

                              Закарпатська лемківська вишивка

Славнозвісні терени слов’янської Лемківщини: Ужанська долина, Перечинщина, південно-західна Великоберезнянщина.

Для традиційних лемківських візерунків характерним було здебільшого червоно-синє кольорове поєднання. Та зараз дані землі – теж царина поліхромності. Це стосується і технік вишивання, які є доволі різноманітними, хоча й тут переважає вишивка хрестиком.

Наталія Герцег, Оксамитовий світ вишивки, 2004