Приказки й віршики про вишивання

Знайшла  в неті і захотіла поділитися цими чудовими віршами з вами дорогі читачі!!! 

Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати, буде чим гостей шанувати.
 

 ХАТА БЕЗ РУШНИКІВ, ЩО ОСЕЛЯ БЕЗ ДІТЕЙ " 

В тітки Василини
Рушники на стінах.
Ще в літа дівочі вишивала їх —
Пестила в долонях
Півників червоних,
З ними розмаїття квітів запашних.
На свята в світлиці
Пахли чорнобривці,
Півники співали — всі на полотні
Ще як Василина
Чоловіка й сина
Ждала-виглядала довго на війні.
Гей від самотини
Посмутніли стіни,
На обличчя тітки борозни лягли.
Не співають в хаті
Півні патлахаті
Навіть чорнобривці — й ті перецвіли.
Одкропили роки
Долю одиноку —
Удовину долю, як вода в грозу...
Тими рушниками
Дві старенькі рами
Вкотре пов ‘язала, витерши сльозу.

Доріжки білі ненька вишивала,

 

А заполоч блакитну з хвилі брала,
З клубочка свого серця жар — червону,
Із пасма ночі та із смутку — чорну...
П’ять ниточок на голку,
П’ять — під голку,
Ой білий шовку, непокірний шовку!
Швидкі роки ковзнули п’ятірнею
За матір’ю ласкавою моєю.
Та в’ю із хмелю радощі зелені,
Бо вірю я у вишивання нені,
Хто сам малюнок долі вибирає
Той пустоцвіту у житті не має.

Люба дружино-вкраїнко
Виший сорочку мені
Виший хрещатим барвінком
На голубім полотні.

Рада б я вишити, милий,
Рідного краю стежки.
Тільки в житті не навчилась
Класти хрещато нитки.

Сестро моя, галичанко,
Виший сорочку мені.
Хай зацвітають світанки
На голубім полотні.

Рада б я вишити, брате
Навіть веселку саму.
Йде чоловік мій до хати,
Вишити мушу йому.

Вишила мати старенька
Білу сорочку мені.
Вишила рано-раненько
При голубому вікні.

Гріє сорочка та груди
Тільки на серці пече.
Ой, коли ж мами не буде,
Хто ж мені вишиє ще?

Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні :
-На, вдягай, синочку.
В нитці- сонце золоте,
Пелюстки багряні.
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся
Підійду і обійму
Я свою матусю.

Розгортаю життя, як сувій полотна:
ось мережка гріхів і низинка падінь.
Верховинка жадань, яворівка притаєних прагнень.
Далі-- хрестики чорні страждань і терпінь
та червона стебнівка палкого кохання.
Ось гладинка жіночої ласки, перетиканка пестощів з ніжністю...
Ці нитки, ці голки, незаручені пальці в наперстках.
Все життя у шитті і шиття, як життя.

В небі сонця золотий клубочок
Розсипає нитки промінні,
Їх збирають рученьки дівочі
Ї гаптують цвіт на полотні.
( М.Рильський)

Вишив травень квіти
різнокольорові,
червень -- вишні, серпень --
поле колоскове.
А мала Ганнуся
теж часу не має.
Вже вона сумлінно
шовком вишиває. 

Савчук Людмила

Рушничок на стіні- давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері, 

Він додому із далечі кличе, 

Де в калині цвітуть солов"і.

Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке,
Та й подамся у садочок,
Де сонце ясненьке.
У садочку подумаю,
Котру квітку рвати,
Щоб із неї добрий узір
Для вишивки взяти.
Красну рожу і гвоздиків
Букетик нарват,
І роботу любимую
Свою розпочати.
Ой, вишивки мої любі,
Я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби
Думки не лишаю.
Де покласти слід рожеву,
А де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця
Рідну Батьківщину,
Щоб сміялася сорочка
Файними квітками,
Щоб пишалась Україна
Своїми майстрами.
і
Хай щастить вам, люди добрі!
Хай пісня летить за обрій,
Щира дружба стане на рушник!

Цим рушникам вже літ і літ!
Моя їх мама вишивала, -
Щоб став добрішим білий світ,
кожен хрестик серце вклала.

З тих давніх пір до цих часів,
Вони цвітуть над образами.
Відбиті в маминій сльозі
І скроплені її сльозами.

Бувало всього на віку -
І сірі дні, і дні похожі …
Зозуля кликала: ку-ку!
І буйно квітли пишні рожі.

Сумне й веселе вишиття,
Літа печалі - нитка чорна…
І мамине усе життя
На рушниках читати можна.
Г.Костів-Гуска
_____________________
А мати вишивала рушники
Думками й українськими піснями,
І слалися дорогами нитки,
І йшли по цих дорогах дні за днями.

Життя з них починалося і доля
І зустрічі, й прощання, і розлуки,
І житні колоски на тому полі,
Де сонце гладить материні руки.

Приходять і тепер в безсонні ночі
Ті рушники, волошками розшиті,
І дивляться з них материні очі
І чорнобривці, росами умиті.

А мати вишивала рушники
Піснями й калиною край дороги,
І йшли у даль життєвії стежки,
Неначе журавлі в осінню пору.
А мати вишивала рушники...
_____________________________
“Балада про вишиваний рушник ”
Степан Пушик
Дивлюся мовчки на рушник, що моя мама вишивала,
І чую гуси зняли крик, зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута, м'ята,
Десь птахи, бджоли загули, всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник, так тепло-тепло стало,
Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала...
____________________
Хліб підносимо Вам і сіль
На біленькому рушничкові,
І вклоняємось аж до землі,
Щоб завжди були ви здорові.
____________________________
Хай здоров'я ніколи не зраджує Вам
Будьте завжди такі ніжні, милі, любі!
Хай Вам радість і щастя, й любов
Вишиваним цвіте рушником.

– Рукави – як писанка, а личко – як маків цвіт.
– Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.
– У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна – та й та біла щодня.
– Хочеш сорочку мати – не треба зівати.
– К Великодню сорочка хоч і лихенька (вар.: благенька), аби біленька.
– Як неділя, то й сорочка біла.
– Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

Повір’я про сорочку:

– Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство.
– Якщо сорочку прогризли миші – в ногах буде слабість.
– Якщо зачепив і роздер сорочку – можеш зганьбитись.
– Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених.
– Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід сонця й утертись спиною.
 

Доріжки білі ненька вишивала,
А заполоч блакитну з хвилі брала,
З клубочка свого серця жар – червону,
Із пасма ночі та із смутку – чорну…
П’ять ниточок на голку,
П’ять – під голку,
Ой білий шовку, непокірний шовку!
Швидкі роки ковзнули п’ятірнею
За матір’ю ласкавою моєю.
Та в’є із хмелю радощі зелені,
Бо вірю я у вишивання нені.
Хто сам малюнок долі вибирає,
Той пустоцвіту у житті не має.

У хмарин пухнасті лапи
В небі на світаночку.
Був в Луганську і натрапив
На вродливу панночку.

Полонила серце й душу
Ваша вишиваночка...
Я про це сказати мушу
Тільки вам, луганочка.

Вишиванка не проста,
Чарівна, ой, лишенько!
І трояндові вуста,
Щічки, наче вишеньки.

Хай дощіють небеса
Над Луганню з раночка,
Сяє сонечком краса –
То моя луганочка.

“Уставала моя матінька ранесенько,
Вишивала руту мяту зеленесеньку –
Вишивала, моя матінька – тополеньку!
Щоб зозуля накувала світлу доленьку -
Діставала моя матінька веселоньку
Ниточок там насукало веретенечко,
Погукала мене ніжно на світаночку
Й дарувала білосніжну вишиваночку!”