Хай стелиться нам доля рушниками

Здавна оселя кожного українця була в рушниках: тканих, вишиваних. Давня народна мудрість зауважила, що людина тричі буває дивною, тобто пройнята вищим духом: коли народжується, одружується, помирає. У трьох основних обрядах в житті людини рушник відігравав головну роль магічних дій:

1) піднімання - народжене немовля тричі піднімали на рушнику вгору - злітала душа, злітало тіло у високості, щоб праведна дорога з небес послалася дитині;
2) ставання - одружувалася людина - у парі ставала на рушник, щоб вирушити в щасливу дорогу нового життя; а цій обрядодії передували інші дійства з рушниками: ними пов'язували весільних старостів; батьки з хлібом на рушнику благословляли молодих до шлюбу і зустрічали вже одружених на порозі хати; над молодими на покуті був розпростертий рушник як високе небо;
3) опускання - в землю на рушниках опускали домовину, на могилі пов'язували рушником хрест.
Рушники були невід'ємним атрибутом народного життя. На всіх святах річного циклу на пошану Сонця красного (Коляда, Великдень, Купайло, Калита) рушник в українській оселі задіяний у парі з кутею, великоднім хлібом - паскою, спеченою калитою. Закладалася нова хата, потім - вхідчини до неї, зустріч гостей, або проводжали в далеку дорогу, чи до війська хто йшов - давалося як те, що в'яже людину з рідним краєм, хатою, родом - рушник. Білий рушник - це космічна дорога, як кажуть дослідники, наповнена світлоносною силою, що супроводжує людину все життя.